Історія

Історія та розвиток закладів освіти в с. Якушинці

Якушинці - мальовниче село на Вінниччині. Так само як і інші села Поділля до другої половини XIX ст. в основній своїй масі було малограмотним. Перша школа у селі була заснована у 1864 році. Викладання в школі здійснювали українською мовою. Для школи було відведено 7,12 десятин землі.

Відомо, що у 1923-1924 н.р. школу відвідував 91 учень 1-4 класів. Саме в той час у школі працював вчителем відомий професор-краєзнавець Степан Килимник, який пізніше виїхав до Канади. Ним було написано багато творів з краєзнавства, не мало обрядів та розповідей було зібрано ним і записано саме на якушинецькій землі.

У 1925-1926 н.р. році діяла трудова школа. В цей період діти з'являлись до школи лише пізньої осені, погано відвідували заняття через те, що батьки примушували працювати їх в господарстві (на городі), а також доводилось випасати худобу. Часто-густо діти не відвідували школу через відсутність взуття та одягу. Школа погано постачалася паливом. На придбання палива не було коштів, тому учні дуже часто хворіли. Населення ставилось до школи досить байдуже, жителі села були незадоволені з приводу виступів учителів під час релігійних свят та із залучення дітей до антирелігійних заходів.

У школі активно проводилась виховна позакласна робота, проходили революційні святкування, працював драмгурток, а також проводилась робота на шкільних ділянках, по посадці дерев.

До 1938 року Якушинецька семирічна школа носила ім’я відомого українського революціонера, державного діяча Задонського Володимира Петровича, який був розстріляний як «ворог народу». В цей час в школі на уроках історії і літератури учителі були змушені говорити те, що наказувала влада. В підручниках з української мови й літератури учні викреслювали, затушовували прізвища репресованих письменників. Особливо дісталося письменнику Івану Кіндратовичу Микитенко, з творів якого було дуже багато речень-прикладів з української мови.

В грудні 1934 року рішенням Уряду України був відкритий ще один навчальний заклад - дитяча виховна колонія в селі Якушинці. У виборі місця для закладу брав активну участь відомий педагог А.С.Макаренко. В ті роки по його ініціативі відкривалось багато подібних установ, які називалися в той час дитячими комунами-колоніями. До війни НКВД збирало до Якушинецької комуни-колонії безпритульних дітей, навчаючи їх різним ремеслам. 1 вересня 1941 року в школі почався навчальний рік. Сюди ходили вчитися діти зі всіх найближчих сіл. Школа була семирічна.

Саме у часи Великої Вітчизняної війни до дитячої виховної колонії було переведено і Якушинецьку школу, деякі вчителі школи теж були переведені до цього закладу. Приміщенням слугувало триповерхове приміщення колишнього гуртожитку вихованців.

Особливе значення надавалось вивченню математики, української мови і літератури, географії, німецької мови. Підручників не було, крім підручників математики. Основним навчальним посібником з української мови і літератури був «Кобзар» Тараса Шевченка. Учителям доводилося застосовувати різні книги для занять.

Приблизно через 5 місяців після початку 1941-1942 навчального року заняття у загальноосвітній школі припинилися та школу закрили. В приміщенні школи (в колишньому гуртожитку колонії) німці відкрили лазарет для своїх поранених солдат. З розповідей очевидців відомо, що восени 1941 року в приміщенні семирічної школи колонії утримувалися військовополонені.