Історія

Історія та розвиток закладів освіти в с. Якушинці

Якушинці — мальовниче село на Вінниччині. Як і більшість сіл Поділля, до другої половини XIX ст. воно залишалося переважно малограмотним. Першу школу тут заснували у 1864 році. Викладання велося українською мовою, а для потреб закладу було виділено 7,12 десятини землі.

Міжвоєнний період та постать Степана Килимника

Архівні дані свідчать, що у 1923–1924 навчальному році школу відвідував 91 учень (1–4 класи). Саме в цей час тут працював учителем Степан Килимник — згодом відомий професор-краєзнавець, який емігрував до Канади. Чимало народних обрядів та оповідей, що увійшли до його фундаментальних праць, були зібрані та записані саме на якушинецькій землі.

У 1925–1926 роках у селі діяла трудова школа. Це був складний час: діти з’являлися на навчання лише пізньої осені, адже допомагали батькам у господарстві — працювали на городах та випасали худобу. Часто учні пропускали заняття через відсутність теплого одягу та взуття. Школа потерпала від нестачі палива, через що в приміщеннях було холодно, а діти часто хворіли. Початково населення ставилося до школи насторожено через активну антирелігійну пропаганду тогочасних учителів під час свят.

Попри труднощі, у школі вирувало позакласне життя: працював драмгурток, проводилися масові святкування, учні висаджували дерева та працювали на пришкільних ділянках.

Репресії та ідеологічний тиск

До 1938 року Якушинецька семирічна школа мала ім’я революціонера Володимира Задонського. Після того як його розстріляли як «ворога народу», ім’я закладу змінили. Це були часи суворої цензури: на уроках історії та літератури вчителі мали право говорити лише те, що дозволяла влада. У підручниках учні власноруч затушовували прізвища репресованих авторів. Особливо постраждала спадщина Івана Микитенка — його тексти масово викреслювали з посібників.

Колонія та період Другої світової війни

У грудні 1934 року в Якушинцях відкрили ще один заклад — дитячу виховну колонію. У виборі місця особисто брав участь відомий педагог А. С. Макаренко. До війни НКВС збирало сюди безпритульних дітей, навчаючи їх ремеслам.

1 вересня 1941 року, попри початок війни, навчання в семирічній школі розпочалося. До закладу прибули діти з усіх навколишніх сіл. Тоді ж школу перевели до триповерхового приміщення колишнього гуртожитку вихованців колонії, куди перейшла і частина вчителів.

Навчальний процес був специфічним: особливу увагу приділяли математиці, мовам (українській та німецькій) та географії. Через брак підручників головною книгою для вивчення українського слова став «Кобзар» Тараса Шевченка. Однак уже за п'ять місяців школу закрили — німці облаштували в її приміщенні лазарет для поранених солдатів. За спогадами очевидців, восени 1941 року на території колонії також утримували військовополонених.

Нова ера ліцею

У післявоєнний час школу відбудували. З 1953 року вона стала десятирічкою, що відкрило випускникам шлях до вищої освіти.

Сучасний етап історії закладу розпочався у 1975 році. Під керівництвом директора Льва Філімоновича Татарчука було зведено нову двоповерхову будівлю. Саме в цих стінах і сьогодні навчаються нові покоління якушинчан, продовжуючи багатовікову освітню традицію свого села.

Історія керівництва закладу

З серпня 2023 року педагогічний колектив очолює Олександр Олегович Грустілін. Він докладає значних зусиль, щоб освітній процес відповідав вимогам часу. Сьогодні в закладі працює потужна команда педагогів, об'єднана спільною метою: виховати всебічно розвинену особистість, свідомого громадянина та патріота своєї країни.

Ми щиро пишаємося нашими випускниками, які стають успішними професіоналами та гідними громадянами, досягаючи вагомих результатів у всіх сферах життя.